Лист Михайла Денисенка до Олександри Селюченко від 18.11.80

Дорога Олександра Федорівна! *

Ваші листи – це короткі, образні оповідання, взяті з нашого буденного життя… Багато суму в них, але все це життєве, пережите, вистраждане людиною із щирим і добрим серцем…

«Тільки тоді і полегша,

Як гірко заплачу…» – співає Наталка в п’єсі Котляревського…

І дійсно, горе, розділене з щирою людиною, набагато легше, рани загоюються швидше. Ви правильно підмітили про городських  «образованих» людей, що всі вони на одну колодку шиті: це демагоги, словоблуди, брехуни і обманщики.

Звичайно, десь серед них посіється щира і порядна людина, з якою можна сісти і хліба ззісти.

Я маю на увазі таких людей, як Олександр Василович, з яким я нещодавно, декілька днів назад, бачився у Комбінаті Художньому.

Розцілувалися ми з ним і згадали, як їздили до Штепи Антона Гнатовича на храм 28-го серпня у село Сваричівку. Побували насамперед у церкві, послухали службу Божу, полюбувалися архітектурою церкви… В основному плані вона збереглася, тільки звалили дзвіницю антихристи. Після служби пройшлися пішки по селу, знайомлячись із забудовами села, старовинними куточками… Коли зайшли до Штепиної хати, господиня Марія Пилипівна вже приготовила істинно Християнський стіл. Почали сходитись гості, заграла троїста музика ( у Штепи свій сімейний ансамбль).

Полилися прекрасні пісні, дотепні і щирі розмови…

Гарно провели празник, дай Боже і на той рік  так святкувати. Я завжди люблю бувати серед людей, це дає змогу більш свідоміше сприймати народне життя: чи це будень, чи це свято.

Людина робиться набагато розумніша, виховується у мудрості народній.

Недавно побували в селі Малій Березанці Яготинського р-ну на Київщині, куди їздили по запрошенню на 55-річчя однієї гарної вчительки – нашої доброї людини. Їздили на автомашині Григорій Павл., Паша, її сестра Марія, Я і Ольга Петрівна – «Экипаж машины боевой».

Загальне враження таке, що ми принесли людям велику радість – свято своєю дружньою сімейною групою. На людей ця наша співдружність, відвертість у стосунках діє чудово. Приємно і радісно бачити людяний потяг до доброго, відвертого, нелукавого.

Я так думаю, що Вам було б добре і радісно їздити з нами, але, на жаль, нас розділяє велика відстань, щоб можна кожний раз зібратися і поїхати разом.

Але, думаю, що це ми обов’язково зробимо, побуваємо  ще весною у Вас в Опішні.

Дай Боже, в добрий час звершити все добре задумане. Новини з Василькова ніяких не пишу, бо їх немає, все у нас в добрій злагоді, тишина і спокій.

Як би Ви нагодилися приїхати по теплу, то, звичайно, поліпили б собі досхочу у нашій майстерні. Тепер прийдеться чекати весни, бо хату свою Ви ж не кинете холодною. Передавайте вітання Пошивайлам, Нікітченку, Омеляненку, Білику. Приємно бачити, в остаточному погляді, в людині не тільки вправного ремісника, але насамперед чудову людину, тоді це – чарівна людина, з якою весело і твердо можна йти до світлої мети.

Бажаємо Вам доброго здоров’я, радості від усіх нас, ваших васильківських друзів! Не сумуйте дуже, Олександро Федорівно.

До доброї зустрічі! Цілуємо рясно! Ваші Михайло та Григорій Денисенки. З жінками Ольгою і Параскою. І Василь добавляє басом.

18/XI-80.   

 

 *Збережено мову оригіналу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *